Історія ліцею

1911 р. -  на вулиці Франка 33 засновано жіночу семінарію імені Марії Конопницької.

Засновник - священик Фронь, він же директор. Повна назва закладу: польська Приватна учительська жіноча семінарія.

1931 р.священик Фронь продає семінарію державі. У цьому ж році заклад став носити ім’я священика о. Франтішека Скарбницького. Очолив школу професор Степанов. 1936 р.- останній випуск Учительської семінарії.

1936 - 1939 р.р. – ліцеальна гімназія. Після „визволення” Прикарпаття Радянською Армією гімназію було перейменовано в середню школу №2.

1944-1945 р.р.навчальному році у приміщенні навчалася ізакінчила 10 класів внучка Івана Франка, Зіновія Франко.

1946-1955 р.р. школа була жіночою.

1955 р. - до школи прибули учні з чоловічих шкіл.

1959 р.-  середня школа №2 стала іменуватися як середня школа №2 з виробничим навчанням.

Це був заклад старшокласників. У школі було визначено вісім профілів виробничого навчання: меблева справа, слюсарі, токарі, продавці продовольчих товарів, креслярі, автосправа.

1973 р. – у школі стали навчатися і молодші школярі. У цей час директором школи був Винник Роман Федорович, відмінник народної освіти.

1981 - 1990 р.р. школа № 2 працювала у дві зміни. Випускники школи стали фахівцями в різних галузях народного господарства.

1994 р. -  за рішенням міськвиконкому було відкрито експериментальну школу-лабораторію при інституті післядипломної освіти педагогічних працівників.

1997 р. - експериментальна школа-лабораторія реорганізована в природничий ліцей обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників.

2001 р. - вперше здійснено набір у клас математичного профілю (з поглибленим вивченням математики та інформатики). 

Іван Пулюй знаменитий фізик і електротехнік, винахідник

X”-променiв, перекладач Біблії та Псалтиря, відомий громадсько-політичний діяч, вчений і патріот України. 

 

 

     “…Нема більшого гонору для
інтеліґентного чоловіка, як берегти свою і національну честь та без нагороди вірно працювати для добра свого народу, щоб забезпечити йому кра
щу долю”.
Іван Пулюй.

 

Знаменитий фізик і електротехнік Іван Пулюй стояв біля витоків одного із найвизначніших досягнень людства — відкриття„Х”-променів, отримав перші високоякісні світлини з їх застосуванням. Всі експерименти з „Х”-променями вчений проводив з вакуумними трубками власної конструкції. Об’єктом його уваги були також проблеми молекулярної фізики, дослідження властивостей та природи катодних променів.

 

Одним з улюблених занять Івана Пулюя був переклад релігійних праць із стародавніх мов. Разом з відомим істориком, письменником, етнографом, перекладачем Пантелеймоном Кулішем та широко знаним письменником Іваном Нечуй-Левицьким Іван Пулюй зробив перший переклад українською мовою Нового та Старого Завіту.

 

       Народився 2 лютого 1845 року в містечку Гримайлів (нині селище міського типу, Гусятинський район, Тернопільська область, а тоді Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія) в греко-католицькій родині заможного й освіченого господаря Павла Пулюя і його дружини Катерини (з дому Бурштинська). У 1861—1865 рр. Павло Пулюй був бургомістром Гримайлова.

      Початкову школу закінчив у Гримайлові й вступив до Тернопільської класичної гімназії, де разом з братами Олександром та Володимиром Барвінськими став співзасновником[ та активним діячем таємного товариства української молоді «Громада»..

Після закінчення гімназії 1865 р. Пулюй був уже сформованою особистістю, патріотом, який твердо знав мету свого життя й розумів, що має робити для її досягнення. Промовистий факт: будучи ще студентом першого року навчання, він переклав українською мовою підручник з геометрії для українських гімназій, хоч на той час таких ще не було. Цього ж 1865 р. Іван Пулюй вступив до Греко-католицької духовної семінарії у Відні, де поєднував навчання з перекладами духовної літератури українською мовою, і з цього приводу 1869 р. вперше зустрівся з Пантелеймоном Кулішем у Відні. У 1868 р. разом з іншими українськими студентами-громадівцями заснував у Відні легальне студентське товариство «Січ», діяльність якого згодом високо оцінив Іван Франко.

     В останній рік навчання в духовній семінарії Пулюй відвідував лекції з математики, фізики та астрономії у Віденському університеті. Ці науки настільки його захопили, що він вирішив не висвячуватися на священика, а стати студентом фізичного факультету цього університету. Навчання тривало упродовж 1869—1872 рр., а у 1872—1874 рр. Пулюй уже працює науковцем у фізичній лабораторії професора фон Лянґа. У 1874 р. видрукував перші дві статті, присвячені експериментальному дослідженню залежності внутрішнього тертя повітря від температури, в журналі «Доповіді Віденської академії наук».

У 1874—1875 рр. викладав фізику, механіку та математику у Військово-морській академії в місті Фіуме. Там сконструював прилад для вимірювання механічного еквівалента теплоти, який став широко відомим у науковому світі й у 1878 р. був відзначений срібною медаллю на Всесвітній виставці в Парижі. У 1875—1876 рр. Пулюй як стипендіат австрійського Міністерства освіти навчався і працював у Страсбурзькому університеті, в фізичному інституті професора Августа Кундта.

У 90–х рр. ХІХ ст. Пулюй відіграв вирішальну роль як керівник проектування і будівництва багатьох електростанцій на змінному струмі в Чехії. Якість проектів та їх реалізації були дуже високими, із дотриманням екологічних вимог навіть сучасного рівня (тому, зокрема, мешканці Праги досі використовують електроенергію, яку дає їм «Пулюєва» електростанція).

У 1902 р. він заснував та очолив кафедру електротехніки. З нагоди 100-літнього ювілею Німецької політехніки в Празі Пулюя відзначили орденом Залізної корони ІІІ ступеня  за його наукову та викладацьку працю (1906). Він отримав також хрест ордена Франца-Йосифа і високий титул Радника двору (1910). У 1913 р. І. Пулюя обирають почесним членом Віденського електротехнічного товариства. У 1916 році Пулюй отримав пропозицію зайняти посаду міністра освіти Австрійської монархії, однак відмовився за станом здоров'я. Цього ж року вийшов на пенсію.

Помер у Празі, нині Чехія (тоді Королівство Богемія, Австро-Угорщина), де й похований на Мальвазінках.

Пулюй успішно працював у нових і актуальних на той час напрямках фізики: експериментальна перевірка передбачень молекулярно-кінетичної теорії Максвелла, дослідження природи і властивостей катодних та рентґенівських променів. Він став відомим як віртуозний експериментатор та проникливий теоретик.

Родина

1884 pоку Пулюй одружився з Катериною-Йосифою-Марією Стозіцькою (18631945) — студенткою Віденського університету. Шлюб узяли в греко-католицькій церкві Святої Великомучениці Варвари у Відні. В сім'ї виросло шестеро дітей, три доньки і три сини: Наталка (1886 р.н.) стала піаністкою і дружиною відомого українського композитора Василя Барвінського; Ольга (1891 р.н.) і Марія (1894 р.н.) стали вчительками; Олександр (1901 р.н.) і Юрій (Ґеорґ, 1906 р.н.) здобули інженерний фах, а Павло (1904 р.н.) став лікарем.

Оскільки в Празі не було українських шкіл, то Пулюй на літні місяці наймав для своїх дітей учителів української мови, давав відповідні оголошення до львівської газети«Діло». Павло і Юрій після смерті батька вчились у Львові в українській гімназії. Найстарший син Олександр пішов сімнадцятирічним добровольцем у лави Січового стрілецтва і до 1920 р. брав участь у бойових діях Української Галицької армії.

Помер видатний вчений та громадсько-культурний дiяч Iван Пулюй 31 сiчня 1918 року у Празi, де i похований.

 

Життя Івана Пулюя пройшло в основному за межами України. Але помислами і добрими справами він залишався серед свого народу, співпереживав за його долю, підносив його велич . Сьогодні ім’я вченого свiтової слави Iвана Пулюя назавжди повертається iз забуття, як символ iнтелектуальної могутностi українського народу і орiєнтир майбутнiх звершень нашої держави.

 

 

 

http://www.mon.gov.ua

 

http://osvita.ua

 

http://www.test.if.ua

 

http://testportal.gov.ua

 

http://pedpresa.com.ua

 

 

http://akademium.if.ua

 

 

https://if.isuo.org

 

http://www.ippo.if.ua

www.youtube.com